Катастрофи наділяють нас відчуттям ходу часу. Люди мого покоління маркували роки війнами, повенями, великими пожежами. Додам – також зникнення життєво-важливих людей. Очевидно, що для мене світ без Жака Беккера зовсім не такий, як був.

Не можна встрявати у кінематограф не відчуваючи себе оточеним спільниками. Фільм вельми нагадує злочин. Також це розвідка. Грабіжнику ніколи не прийде ідея наодинці обікрасти Банк Франції; дослідник ніколи самотою не відправиться у джунглі. Справа не у фізичній небезпеці, а швидше у тому, що опиняючись сам на сам з наскільки грізним ділом є ризик запанікувати. 

Жак чудово знав, що я був його спільником, а він – моїм. Він знав, що його кінокаламбури викличуть у мене добросердечну радість, подібно до жартів у колі сімʼї. Зі свого боку я розраховував на його всеохопний сміх, сміх цивілізованого чоловіка, як на розділові знаки у моїх витівках.  

Жак Беккер

Невдовзі я збираюсь показати американським студентам “Ночі на перехресті”, що лишається для мене найбільш наглядним втіленням цієї спільності.

Які спогади! Знову бачу наші нічні гонки на старих немислимих тачках, на божевільній швидкості. Потрібно було знайти плівку для Люсьєна; він теж відійшов. Чи це не вистачало якоїсь деталі, необхідної для гри Гере; він також… Мій брат Пʼєр емігрував із королівства Жуве і став нашим спільником. Коли дощ нас промочив до нитки, практично паралізувавши рухи, а втома грями висіла на ногах, ми повертались у будинок на перехресті. Ти памʼятаєш, що ми відкрили це завдяки проколу? Шини ж грають серйозну роль у романі Сімеона, й ми сприйняли це як знак долі. 

Жан Ренуар, Жак Бекер, Інгрід Бергман та Роберто Роселіні / 1950

У будинку на перехресті ми пережили години захопливої близькості. Тулилися навколо розкочегареної до червона пічки. Вмостившись на матрацах, кинутих прямо на землю. Одна з дівчат розігріває вино. Ми парували, ніби коні після забігу. Раптово всі схоплювалися і вибігали назовні. Хіба можна було змарнувати нагоду зняти цей план: дорогу перед сходом сонця?

Мій брат також пішов. Час невпинний.

Кожного разу проїжджаючи наше перехрестя пригадую той вологий та теплий туман; вологий, оскільки тоді не припинялися опади, проте теплий від нашої пристрасті до цієї професії, котру ми мріяли вирвати у комерції.

Жак Беккер

Жак, старий мій спільнику, це невдача! Невдача, але праві все одно ми. Перекажи це моєму брату та всім друзям, з котрими зустрінешся. Покажи їм гори плівки, витраченої на неймовірні проекти, що лишили по собі тільки нікчемну купку солей срібла. А поряд з цими, справедливо страченими, – кілька обраних долею образів. Можливо у майбутньому ці образи викличуть вдячну посмішку на вустах заблукалої у сінематеці юної пари: “Непоганий фільм… хто автор? – Тож, автор є?.. – Звісно, його звуть Жак Беккер”.

Жан Ренуар для Cahiers du Cinéma, N°106 (1960 рік) з французької переклав Олександр Смаглюк