РОЗМОВИ(INTERVIEW),
ПРОЕКТ(ABOUT),
ТЕЛЕГРАМ(TELEGRAM),
ІНСТАГРАМ(INSTAGRAM),
КІНОКЛУБ(KRAЙ),
IN ENLISH(LANGUAGE),
ТЕКСТИ(TEXT),
РЕПОРТАЖИ(L'AVVENTURA),
(TEXT)
СЛОВО ПРО ВЕНЕРУ БЕРЛІНСЬКУ
АНДРІЙ ПОЛЕШКО
03.02.25
![](https://static.wixstatic.com/media/87f613_d46f190bde754203b806bf72d4326314~mv2.jpg/v1/fill/w_928,h_717,al_c,q_85,enc_avif,quality_auto/%D0%A1%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BA%20%D1%8D%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B0%202025-02-03%20%D0%B2%2020_26_edited.jpg)
ДИВІТЬСЯ ДАЛІ
Білява Венера (1932) зустрічає глядача низкою принад й обманів.
Передусім, режисер провертає з аудиторією той самий трюк, що і власник кабаре у фільмі — зі своєю. Історія Гелен Фарадей ("Mother Love — a story old as life, and almost as interesting") сама по собі недостатньо приваблива. Щоб зібрати глядачів (перед сценою, перед екраном), поверх неї поміщають вивіску: BLONDE VENUS.
Добре, ми повірили, прийшли й дивимось (і нам подобається те, що ми бачимо). Ось Гелен поступово віддаляється (це видно і за зміною її імен) від свого існування в сім'ї (досить тьмяного та безправного) до сцени (де розкоші змінюються на злидні, і навпаки). Ось вимушена робота стає покликанням; вона на піку слави. Ось вона знову (це доля, не інакше) зустрічає мільйонера, у якого, вочевидь, щиро закохана. Глядач налаштований, готовий до хепі-енду (що нове життя можливе); чекає на нього.
![](https://static.wixstatic.com/media/87f613_f485ae4b3e4148439f3279a14ed3c941~mv2.png/v1/fill/w_83,h_63,al_c,q_85,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/87f613_f485ae4b3e4148439f3279a14ed3c941~mv2.png)
Тут нас спіткає другий обман. Якщо ви не дивитеся режисерську версію, на цьому моменті варто зупинитися. Усе подальше не завершує фільм, навіть не обриває його, а лише зминає всю його драму. Повторена втретє (це вже навіть не фарс) історія знайомства Фарадеїв і ностальгія (пісенька з дитинства їхнього шлюбу) перекреслює весь розвиток сюжету й повертає (без жодного зрозумілого обґрунтування) нас на початок фільму (“that’s where you belong, Helen”).
![](https://static.wixstatic.com/media/87f613_5aed796243a44730b3f76909aae8bd10~mv2.png/v1/fill/w_49,h_32,al_c,q_85,usm_0.66_1.00_0.01,blur_2,enc_auto/87f613_5aed796243a44730b3f76909aae8bd10~mv2.png)
Білява Венера, синтез германського і римського, — метафора, що охоплює всю європейську культуру. Цей потенціал цілком розкривається у початковій сцені знайомства подружжя (радикальний переворот: це Венера, що купається, засліплює Ериманфа, котрий підглядає за нею — це він позбавляє її творчого зору, ув'язнюючи в побуті шлюбу). Розіграна до кінця драма про жінку (у початковій задумці Гелен відмовляється від дитини) могла б відповідати гучній назві картини (хоча й дещо саркастично, à la moderne). На жаль, ми говоримо лише про можливе: під тиском продюсерів Штернберг перекроює фінал на «прийнятний».
Зрештою, цієї капітуляції перед кіноіндустрією (як і будь-якої капітуляції) виявилося недостатньо: уже через два роки після виходу в прокат, у 1934 році, з легкої руки Товариства доброчесних католиків фільм відправився у заекрання, залишаютися в тіні Кодексу Гейза.