Втім, як знайти опору серед безупинного неохопного потоку, яким є кіно сьогодні? Воно вже давно захопило кожного з нас у невідчутний полон, а ми цього навіть не помічаємо. Ось, ви зараз читаєте цей текст з екрану смартфону або компʼютера. Кіно проникло усередину нас, стало звичкою, і нині ми не спроможні відрізнити його від дійсності; більше того – від власної свідомості.

Щоб зробити це, необхідна дистанція. Звільнитись від будь-чого можливо тільки зрозумівши його. Проте наша мета – не позбутися кіно, а лише послабити його хватку та зробити кілька кроків убік, щоб мати змогу краще його роздивитися.

Найкращий підхід до будь-чого – це починати спочатку, скраю. Не виняток і кіно, яке також необхідно починати з краю, зупиняючись на кожному понятті та проясняючи його: погляд, екран, колір, рухомий образ тощо.

Ми пропонуємо критику кіно замість кінокритики. Критику як виявлення умов можливостей кіно, його границь. Щоб їх зламати, подолати, розширити потенцію кіно до нових, небачених обріїв.

Справжню критику завжди увінчує творчість. Бо замість прорваних кордонів і повалених огорож завжди постають нові. Їх необхідно створити. Таким ми бачимо завдання проекту.

Врешті, край – це умова можливості творчості.

Кіно — це зустріч екрану та глядача, а мислення — Я з Іншим. У цих ситуаціях йдеться про зовсім різне, проте є й дещо спільне, ключове для обох — це відкритість. “Край” — це інклюзивний проект, інакше він просто немислимий. Ми практикуємо відкритість до зустрічі, й усе що ми робимо — це створюємо умови для її можливості. Далі справа за Вами (і, звісно, за випадком).

Написати нам можна тут:

А підтримати тут:

Сказаного буде цілком достатньо, щоб зацікавити тих, хто поділяє наш підхід й працює над такими ж проблемами; надихнути тих, хто прагне розуміння й пояснень, а тих, хто ні першого не усвідомлює, ні другого щиро не бажає, — заздалегідь відлякати, чим, отже, всі цілі цього тексту буде досягнуто.