Якщо за гамбурзьким рахунком судити про творчий шлях Пола Томаса Андерсона як фактичного доппельгангера свого вчителя Роберта Олтмена, то його нову роботу, «Битву за битвою», можна без докорів сумління порівняти з епохальним «Нешвіллом» - американською до кінчиків пальців кінематографічною варіацією босхіанського полотна або фрески та хоч самого Мікеланджело, того ж «Страшного Суду», наприклад.
