РОЗЛИТЕ ЧОРНИЛО

У своїх інтерв’ю польський режисер Кшиштоф Кесльовський (Krzysztof Kieślowski) часто підкреслює, що кіно – це розмова. І робить він кіно для того, щоб розмовляти на різні теми. У ранніх документальних фільмах режисера, таких як Gadające głowy (1980), ми можемо спостерігати розмови про людей: ким вони є, що відчувають, а у фільмі Siedem kobiet w różnym wieku (1978) спостерігаємо за артистами балету різного віку; у цій картині відображається цикл людського життя. Хоч із часом Кесльовський змінив документалістику на художній фільм, але розмови у фільмах ті ж самі – роздуми й пошуки в глибинах людської натури.

Декалог (Dekalog) – це цикл з десяти фільмів, які об'єднує спільна назва та ідея. Ці фільми торкаються універсальних загальновідомих речей, у випадку “Декалогу”, це десять заповідей. На тему декалогу і десяти заповідей є багато літератури. Але режисер разом зі сценаристом Кшиштофом Песевичем (Krzysztof Piesiewicz), з яким вони співпрацювали над цим циклом фільмів, вирішили інтерпретувати кожну зі заповідей як виклик для героя, і зрозуміти, чи є можливим для сучасної людини не порушити жодну з-зі заповідей. Це погляд і спостереження за поведінкою особистості у складному, сучасному й новому світі через призму певних моральних норм й етичних принципів, які стали фундаментом нашої цивілізації. Цікавим фактом є те, що Песевич, за своїм фахом є адвокатом. Адвокатська ж практика в певній мірі пов’язана з моральним кодексом. Цей досвід в судових процесах відігравав ключову роль у написанні сценарію. А за основу сюжету п'ятої частини фільму була взята справа, якою раніше особисто займався Песевич. Завдяки цьому  «Декалог» наділений такими детальними й достовірними описами моральних дилем.

Режисер хоче нам сказати, що декалог – це не нав’язаний десь заздалегідь набір правил, про які треба постійно пам’ятати, а природний набір моральних принципів, і вже ми вирішуємо: дотримуватися їх чи ні, але щодня переживаємо наслідки цих рішень. Щоб в цьому переконатись, розглянемо перший епізод. Ми спостерігаємо тут протистояння між наукою та вірою. Режисер нас знайомить з Кшиштофом, який живе разом зі своїм юним сином Павлом у Варшаві.  Починаючи від побутових сцен і розмов у квартирі Кесльовський відкриває свій метафізичний “Декалог” у жорстокий спосіб – через запитання про життя, смерть, душу, Бога, поставлені дитиною, яка побачила на вулиці замерзле щеня. Батько, який є викладачем університету, пояснює сину про смерть як про біологічний процес. Коли ж син запитує про душу, батько каже,  що душі немає. Пізніше ми знайомимося з тіткою Павла, яка є повною протилежністю його батька. Якщо для Кшиштофа авторитет є наука, і довіряє він математичним розрахункам, то його сестра Ірена вірить у Бога. Ми бачимо, що у розмовах з ними Павел пробує знайти відповіді, які б не мали розбіжностей у двох сторін. І у питанні сенсу життя батько і тітка мають схожі відповіді. Можна побачити, що тут режисер пробує з’ясувати, чи може бути метафізичний зв’язок між різними людьми, знайти площини, де атеїзм і релігія не були б протиріччями. 

Одна з головних сцен відбувається навколо замерзлого озера. Кшиштоф разом з сином за допомогою свого комп’ютера розраховують міцність ковзанки, розташованої біля їхнього будинку. Розрахунки показують, що лід міцний, і батько ні намить не сумнівається у них. У фільмі йдеться не лише про сумніви в Богові в релігійному сенсі чи про необхідність вірити в нього, а й про довіру до ідолів у вигляді технологій. І щодо сумнівів, що вони насправді є якоюсь відповіддю.

Кульмінація у фільмі починається, коли за столом у Кшиштофа тріснув  скляний флакон. Чорнильна пляма яка з'являється як прикмета - не тільки проливається як «кров», але й забруднює руки Кшиштофа. На своїх лекціях в університеті головний герой Кшиштоф розповідав студентам про слова, мову та приховану в них метафізику – тут чорнило бруднить йому руки, і він намагається їх відмити – що, як відомо, дуже важко. Він ніби символічно намагався звільнитися від метафізики. Пізніше, у розмові з сестрою, коли Кшиштоф відчуває, що щось трапилося, він також каже, «без сенсу», що він розлив чорнило.

«Декалог» Кесльовського ідеально вписується в простір символу не лише тому, що він посилається на Біблію, чия метафорична площина майже нескінченна, але передусім тому, що він показує людину, розкриває її слабкості, страхи, з якими їй постійно доводиться боротися, долаючи лабіринт власної долі.  Якщо уважно стежити за цими символами, вони насправді дають натяк на те, що сталося. Ми намагаємося зрозуміти сенс подій одночасно з персонажем, але як глядачі у нас під рукою більше підказок… В якийсь момент, коли Павел довший час не повертається додому, ми розуміємо, що розбитий скляний флакон з чорнилом, – це ще одна прикмета. Передбачення, яке свідчить про те, що навіть щось настільки міцне як лід, може просто тріснути. Коли Кшиштоф дізнається, що лід тріснув, спочатку він відмовлявся в це вірити, адже саме наука і математичні розрахунки були для нього авторитетом. Головному герою залишалось говорити собі, щоб нічого не сталось, або просити, щоб нічого не сталось. Але до кого він мав говорити? І тут ми бачимо його його безпорадність.

Напруженість і відчуття, що щось станеться  значною мірою зумовлені застосуванням детермінованої філософії у фільмі. Концепція того, що світ працює не просто сам по собі. Деякі речі вже були поставленні на певну колію, вирішені Богом чи будь-чим іншим. Інколи героям вдається це змінити, але також це залежить від якогось призначення, долі, чи волі яка десь ними керує.

Можна згадати початкову сцену роздумів хлопчика щодо комп'ютерних технологій у їх сенсі, і у сенсі життя після зіткнення зі собакою, яка замерзла. Тут він уперше почав задавати батькові екзистенційні питання, і починає відчувати потребу у відповідях на ці запитання. Йому потрібен був батько як авторитет. І тут можна провести паралель, коли трагедія підтверджується, – це саме те, що сталося з батьком:  захоплення та довіра до світу технологій стали майже порожніми після втрати дитини. Дуже вагомою була сцена, коли Кшиштоф у відчаї вертається додому і його кімната є залитою зеленим світлом від екрану монітора. Батько з недовірою дивиться на напис на моніторі: «Я готовий»(комп’ютер готовий до вирішення нових задач).  Машина, яка була могутньою опорою його світогляду, не відчуває його відчаю. Він відчуває себе обкраденим і покинутим у цьому зеленому світлі. 

Протягом усього твору ми спостерігаємо за поєдинком віри і невіри, в якому ніхто не перемагає. Він вірив у науку, але цього було недостатньо. Це фільм про сенс людського життя, фільм про смирення, і про те, що якщо ми чогось не приймаємо і не віримо в це – ми не обов’язково маємо бути праві. Епілогом у цьому творі є руйнування Кшиштофом вівтаря костелу наприкінці фільму, що встановлює певний баланс. Віск зі свічок котиться краплями і на образі Діви Марії в морозному краєвиді появляються небайдужі сльози. У сцені, де Кшиштоф прикладає собі на обличчя крижану брилу святої води, він шукає полегшення. Оповідь режисера відбувається навколо вогню та холоду, льоду та сліз – це все лейтмотиви, які пов’язані між собою. Під час сценарної роботи над циклом народився ще один із найвідоміших лейтмотивів «Декалогу» — присутність загадкової людини у виконанні Артура Барсіса (Artur Barciś). Творці циклу фільмів вирішили, що серіалу потрібна фігура, яку ніхто не помічає, але ця фігура є присутня у кожній серії. Цей персонаж відіграє роль спостерігача, свідка, слухача і просто перехожого.  Також йому були присвячені різні релігійні інтерпретації. Звісно на питання, хто цей персонаж, режисер відповіді не дає. Одне можна стверджувати – що це є один з символів цього циклу, з яким режисер пробує нам щось сказати.

Неможливо розповісти історію, не розповівши її через себе. Роблячи фільми Кесльовський завжди керує камеру на себе, але робить він це в такий спосіб, щоб ніхто не зауважив. Адже головне завдання режисера, як художника, не є опис світу який він бачить, а опис світу, який є в ньому. Якби Кесльовський не поставив собі питання, викладені у фільмі, він би ніколи не досяг такої майстерності, зумівши подати їх нам у кінематографічній формі.