#TEXT

Почати трилогію з назви «Сепарація», як це робить Соня Гера, — рішення особливо влучне, адже саме процедура сепарації уможливлює розрізнення, закладає початок: створюючи дистанцію між першим і другим, вона покладає їх як окремі елементи. Проте й сама ця «cепарація» є ризиковою, адже здійснений надріз може виявитися не надто точним.

У 2019 році Джона Карпентера запитали, чи лякає його сучасний горор.

Винесений у заголовок парафраз, без перебільшення, великого фільму Вернера Герцога (чия нова картина так гаряче всіма очікується), викликаний зовсім не метонімічним заграванням із тоталітарною сутністю «Агірре…» — ні, зближення тут відбувається за контекстуально-деміургічною ознакою: рівнянням на ретроградну точку зору Автора.

«Жан Габен і його Доля» — це переклад тексту знакового французького кінокритика Андре Базена, у якому йдеться про те, чому у кіно не доля набуває рис чийогось лиця, однак саме лице проявляє власну долю.

У Києві в березні та квітні проходив фестиваль шведського кіно, котрий залишився здебільшого непомітним не в останню чергу через свою локацію — кінотеатр «Ліра» — місце, застигле у часі, де наштовхуєшся на той дискомфорт, який створює специфічні умови для перегляду: ніде, крім першого ряду, неможливо бачити субтитри.

Фільм «Воскресіння» (2025) китайського режисера Бі Ганя — це багатошаровий твір, де науково фантастична антиутопія обрамлена у метамодерністичну фантазію про кіно в цілому.