Характеризуючи сучасну епістему, визначену виникненням для знання та як основи можливості знання скінченного людського буття, Фуко зазначає, що одночасно з людиною, яка зайняла місце в «западині» життя, мови, праці, замкнених у функціонуванні за власним внутрішнім законом, виникає немислиме — «щось нічне» її свідомості.
