Підготовка: самурай приймає ванну і вкривається в білу одежу

У головній картині шекспірівської лінійки Акіри Куросави «Ран» (1985) Тацуя Накадай проймається гніючим духом короля Ліра, тобто уособленням лірики, як такої. Поетичний образ монарха в руках Куросави набуває дивовижної візуальної виразності – застигла гримаса смерті з традицій театру кабукі на обличчі та статурі Тацуя символічно відображає горісну дію трагедії. З кожним новим згубним завитком зради його зморшки стають все чіткішим, сиве волосся пускається в макабричний танець, кімоно потопає у вбивчому молочному кольорі. Білий шаховий король дедалі ближче наближається до власного мату. Тільки Накадай міг так велично передавати поступове вглядування в Смерть.

Медитація та написання передсмертного вірша

Остання робота Ісао Такахати, легендарного аніматора і співзасновника студії Ghibli, «Сказання про принцесу Кагуя» (2013) заснована на найдавнішій японській розповіді, що збереглася, про виявлення життя в стеблі бамбука. Під стать не здатною застаріти, вічній та вічно актуальній японській архаїці мова Такахати намертво вкорінена в життєву мудрість. Мінімалізм у стилі допомагає автору вводити у свій образний простір кінеми поступально – з просуванням віршованого ряду. Так у ліричне тіло картини потрапляє Тацуя Накадай, для якого Ісао приготував швидкоплинну роль старійшини Суміяки. Обдарувавши літнього самурая поетичним голосом і лише тільки голосом, Такахата створює простір виключно духовного розкриття буття в поетичній структурі для великого актора. Справжня медитація та передсмертне хайку для обох геніїв.

Вхід до спеціально підготовленого приміщення, де були присутні свідки.

У фільмі «Рай і пекло» (1963), інший знаковій роботі Куросави, Тацуя бере на себе роль методичного детектива поліції, який керує ловлею викрадача сина шофера одного важливого підприємця. Головна особливість цього його образу – елегантність, галантність і доглянутість, що вибивається з ряду хамуватих і в цілому безпорадних співробітників правопорядку. Шикарний випрасований смокінг, ідеально зав'язана краватка, витончено укладена зачіска, пряма під лінійку осанка. Символічним апогеєм цього своєрідного відчуження стає сцена підготовки до облоги у відділенні поліції – його зухвало чорний костюм, майстерно виражений контрастністю монохромного прицілу Куросави, ніби пурхає над натовпом безликої білизни статських сорочок. Накадай виходить на сцену свого ешафоту, тріпотіть простолюдини!

Розріз живота та обезголовлення.

Нарешті розмашиста епопея Масакі Кобаяші, що складається з трьох рівнозначних частин, «Доля людська» (1959-1961) надає Тацую можливість пропустити через себе катарсис екзистенційного колупання в множині відкритих ранах. Руйнівна дія війни виводиться автором і демонструється Накадаєм як колективна контузія, загальна декапітація, як звільнення від голови в процесі еволюції. Пропущена через усі можливі м'ясорубки та сита, людина уподібнюється до курки, здатної продовжувати існування і без черепної коробки. Методичний розріз нутрощів – породження та виродження мазохістської логіки людської натури. Протягом дев'яти годин Накадай з візитом стукає у кожне коло Ада, в його очах – визначення есхатологічного захвату. Як Йозефа в «Процесі», його вабить його ж власна кара. От-же дійсно доля….

«Харакірі» (1962)
Тацуя Накадай (1932-2025)

P.S.
Список чудових фільмів з актором, які не потрапили у текст:

• «Полумʼя» (1958), Кон Ічікава
• «Ключ» (1959), Кон Ічікава
• «Коли жінка підіймається сходами» (1960), Мікіо Нарусе
• «Меч долі» (1966), Кіхачі Окамото
• «Чуже обличчя» (1966), Хіроші Тешіґахара
• «Людина-пуля» (1968), Кіхачі Окамото