Фестиваль фестивалів

Below the Clouds / Під хмарами (2025)

Реж. Джанфранко Розі

Приз журі Венеційського кінофестивалю 2025 року.

«Везувій створює всі хмари у світі» — не кожна картина, тим паче документальна, може дозволити собі таку розкіш відкриватися цитатою Жана Кокто. І, як не дивно, в істинність цього афоризму неможливо не повірити вже з перших кадрів монохромного об’єктива Джанфранко Розі.

Обласканий усіма фестивалями світу італійський режисер уперше з часів своєї дебютної роботи «Човняр» повернувся до парадигми фіксації документального матеріалу через чорно-білу лінзу — і цього разу з дивовижним візіонерством. «Під хмарами» — третій фільм лінійки Розі про італійські топоси після «Священної римської кільцевої» (золото Венеції, 2013) та «Моря у вогні» (тріумф на Берлінале, 2016). Цього разу до режисера потрапив особливо хвилюючий матеріал — Неаполь, місто, природними лещатами стиснене між двома вулканічними силами — Везувієм і Флегрейськими полями.

Саме на цій онтологічній двоїстості вогню та попелу ґрунтується вся поетика картини: кожна деталь кіномови так чи інакше розкриває фундаментальну дуальність. Що вже казати, якщо сама монохромна рамка погляду Розі проникає у серцевину цієї методології. Фільм вартий перегляду хоча б заради вражаючих кадрів вогнедишного та сповненого життям Везувію.

Ідеально вивірена мовна формула Розі описує як кінематографічний синтаксис, так і синтаксис саме життя. Неаполітанський колорит (не)випадкових героїв стрічки доповнює буттєву картину світу іскристими людськими історіями, серед яких знаходиться місце і трагедії нашої країни — також розписаної через дуальність. І справді, як міг фільм про вічно присутній страх бути поглиненим вулканічним виверженням обійтися без війни?..

Коли: 26 жовтня

It Was Just an Accident / Просто випадковість (2025)

Реж. Джафар Панахі

Тріумфатор цьогорічного Каннського фестивалю збиває з ніг легкістю підходу до власної тематики. Як завжди у Джафара Панахі, мова йде про традицію нанесення людям незабутніх душевних ран, порівнянних із пустотою, створеною опресивним державним апаратом.

Потураючи фільмам «на тему», режисер спочатку налаштовує гнітючу атмосферу передчуття жаху тривалою одноплановою сценою, приправляючи її структурним рішенням «передачі естафети» між героями. У перші десять хвилин може здатися, що картина з такою драматургічно вивіреною методологією досліджуватиме межі людської емпатії в умовах абсолютної необізнаності.

Та щойно полотно починає контекстуалізуватися, чорт із табакерки нарешті вилазить. Раптом у матеріал для добірної «чорнухи» величезними та найважливішими шматками проривається Іронія з великої літери. Дія перетворюється на данс макабр навколо злощасного бусика, який мав стати аналогом харонівського човна, але натомість постає у вигляді архетипу переповненої фриками маршрутки «Богдан».

І це лише підсилює ефект(ив)ність розпачливих трагедій кожного з пасажирів цієї абсурдистської подорожі «в очікуванні Годо». Адже немає нічого серйознішого, ніж жарт над найстрашнішим. Життя може бути дивом, і навіть якщо це життя — самовідтворюване катування, яке неминуче втручається в буттєвість, — чудо людського існування залишається незворушним, навіть у ситуації абсолютного програшу.

Коли: 1 та 2 листопада

Дракула / Dracula (2025), Континенталь 25 / Continental 25 (2025)

Реж. Раду Жуде

Дві нові роботи румунського режисера, кожна з яких викликає неабиякий розголос. У своєму вже впізнаваному стилі Жуде знову повертається до режисури на межі комедії та скандалу. Його погляд вивертає назовні саме нутро об’єкта — чи то історія про смерть безпритульного в клубі, чи нова (вже третя цьогоріч) інтерпретація «Дракули».

Ця інтерпретація, мабуть, запам’ятається найбільше — адже вона вивертає стереотип образу легендарного вампіра майже навиворіт. Якщо в першому випадку маємо справу з соціальною драмою, що перегукується з «Європою ʼ51» Роселліні, то «Дракула» — це доведення до абсурду образу «одвічного зла», настільки затертого, що тепер воно радше нагадує звичайного сусідського дядечка.

Коли: «Дракула» — 31 жовтня та 2 листопада. «Континенталь 25» — 1 та 2 листопада

Безмовна подруга / Silent Friend (2025)

Реж. Ільдіко Еньєді

Синефільська стратегія будь-якого фестивалю до болю проста: якщо бачиш у розкладі угорський фільм, ти мусиш бути на його показі. А якщо це нова робота Ільдіко Еньєді, то однієї присутності замало — подібні кінематографічні дива вимагають повної залученості.

Фільм «Про тіло і душу», що здобув «Золотого ведмедя» у 2017 році, розкривав іманентний, щирий і майже аутистичний зв’язок нейронних утворень у людській свідомості — зв’язок, який володіє творчим потенціалом перетворення реальності. Нова робота «Мовчазний друг», представлена цього разу у конкурсі Венеційського кінофестивалю, перевертає цю логіку: інтелектуальний вплив здатний не лише змінювати довкілля, а й перезбирати саму людину. У центрі сюжету — старе дерево, що росте на території університету, навколо якого протягом кількох століть розгортаються людські історії.

Еньєді з ніжністю, трепетом і любов’ю інтелектуалізує природу, показуючи когнітивну досконалість рослин. Це фільм, який дарує унікальний емпіричний досвід, і його не можна пропускати на великому екрані. До того ж, це перша робота великого гонконзького актора Тоні Леунґа Чу-вая в Європі — його природна елегантність дивовижно вплітається у цю кінематографічну мозаїку.

Коли: 1 та 2 листопада

Скандинавська панорама

Орли Республіки / Eagles of the Republic (2025)

Реж. Тарік Салех

Шведський фільм про єгипетське кіно. Сюжет розгортається навколо найпопулярнішого актора країни Джорджа Фахмі, якому пропонують зіграти президента Сісі. Нас чекає глибоке дослідження проблеми мистецтва і влади, а також межі між реальним та уявним.

Це третя частина «Каїрської трилогії» Салеха. Попередні фільми вже отримали нагороди — найкращий сценарій у Каннах 2022 року («Хлопчик із небес») і Гран-прі «Санденсу» («Інцидент у готелі “Ніл Гілтон”»). «Орли Республіки» також були відзначені критиками й представлені в офіційній програмі Каннського кінофестивалю 2025 року.

Коли: 26 та 28 жовтня

Любов, що не зникає / The Love That Remains (2025)

Реж. Хлінюр Палмасон

Не так часто можна почути голос ісландського кіно, а ще рідше — настільки яскравий, як у Хлінюра Палмасона. Після теологічно-споглядальної «Землі Бога» (Канни, 2022), що поєднувала відгомони Брессона і Маліка, режисер повертається з новою автохтонною замальовкою ісландського духу.

«Любов, що не зникає» вписує історію розпаду родини в топографію Ісландії: звивисті скелі та земля, дихаюча чорним вугіллям, ніби визначають долю героїв. Зернистість 35-міліметрової плівки додає фільму казкового контексту й водночас заземлює погляд. На цьому контрасті будується його чорна комедія — про абсурдні «сентиментальні цінності» та сюрреалістичні «сцени з подружнього життя».

Коли: 27 жовтня

Спеціальні події

Курочка / Hen (2025)

Реж. Дьєрдь Палфі

Непомітний у Торонто, але вартий уваги — новий фільм одного з найважливіших угорських режисерів XXI століття, учня Бели Тарра. Історія розповідається від імені курки, що втекла з ферми та оселилася у дворі занедбаного ресторану. Там вона знаходить кохання, стикається з ієрархією і бореться за свої яйця. На перший погляд — теглайн радше для Кантена Дюпьє, ніж для радикального автора, але поетика картини напряму продовжує ранні пошуки Палфі.

Його дебютна «Гикавка» (2002) принесла йому нагороду за найкращого нового режисера в Сан-Себастьяні. Це смердюча, але магнетична історія мадярського життя, побудована на звукорежисурі крупних планів. У фільмі немає історичного процесу — лише ритм буття, який час від часу порушується вторгненням Історії.

У наступній роботі — «Таксідермії» — Палфі довів цю ідею до трансгресивних меж: життя проростає свинячими хвостами, еякулює в зірки Егера, пожирає себе саме. Режисер — справжній таксидерміст людської природи. Тож історія курки, здатної жити без голови, — більш ніж логічне продовження його філософії.

Коли: буде оголошено пізніше

Що тобі каже ця природа / What Does That Nature Say to You (2025)

Реж. Хон Сан-су

Хон Сан-су з кожним роком знімає все краще. У феноменологічній вправі радикального спрощення він дедалі ближче підходить до Робера Брессона. Той очищав кіномову, щоб торкнутися «серцевини серця» — як писав у «Записках про кінематограф».

На відміну від Брессона, Сан-су сприймає очищений простір не як інструмент впливу, а як механізм саморуху. Він запускає ситуацію і просто спостерігає. «Що ця природа говорить тобі», показаний у конкурсі Берлінале, продовжує його пошуки: день із життя тридцятирічного поета, який знайомиться з батьками своєї дівчини. Простий сюжет відкриває простір для семіотичних експериментів — кожен герой діє, виходячи з власного коду моральності, а конфлікт розгортається у процесі побудови символічних кліток. І як завжди — Сан-су знімає дедалі краще.

Коли: 2 листопада

Магелан / Magellan (2025)

Реж. Лав Діас

Одна з «найкоротших» робіт легендарного філіппінця — всього три години. У головній ролі — Гаель Гарсія Берналь. У фокусі — миті кохання мореплавця Магелана перед черговою експедицією.

Фільми Діаса — завжди випробування. Його кіномова побудована на слуханні часу, що викликає фізіологічну втому, але саме тому дарує відчуття одкровення наприкінці. Пройшовши крізь тягучі матерії образів, глядач ніби перевідкриває світ.

Коли: 2 листопада

чб ретроспектива (98–05) / b&w retrospective (98–05)

Показ об’єднує роботи українських студентів-кінематографістів, які зафіксували зліпок особливої епохи — періоду стагнації як національного кіно, так і кіноосвіти.

Серед показів — перший володар «Пальмової гілки» в історії незалежного українського кіно — «Подорожні» Ігора Стрембіцького. Докладніше про феномен цієї роботи та цінність програми можна прочитати у нашому окремому матеріалі.

Коли: буде оголошено пізніше

Голофікшн / Holofiction (2025)

Реж. Міхал Косаковський

Здається, Міхал Косаковскі переглянув буквально всі фільми про Голокост. Його свіжа робота з провокативною назвою «Holofiction» по суті є побратимом однієї зі стрічок іншого учасника програми «Молодості» — Дьйордя Палфі та його монтажного полотна «Остаточний монтаж, пані та панове».

Обидві картини зіткані з тисяч цитатних фрагментів і зосереджені на історії репрезентації та структурних подібностях певних образів або систем образів у кінематографі: у Палфі — це акт кохання, у Косаковскі — геноцид євреїв. Є між ними й інша, набагато суперечливіша схожість, яка й розкриває провокативність назви фільму Міхала.

В обох випадках режисери у своєму структурному аналізі доходять висновку про історичний процес нарощування фіктивності самої репрезентації — про штучне створення неприступного, сакралізованого міфу. «Fiction» і «cut» тут — не просто технічні терміни, а позначення ідеологічної роботи зі спотворення картини світу та її сприйняття колективним несвідомим.

Обережно! Це жодним чином не прояв ані антисемітизму, ані ревізіонізму щодо світової трагедії. Навпаки — «Holofiction» можна розглядати як своєрідну докторську дисертацію з кінознавства: глибокий аналітичний погляд структураліста par excellence.

Коли: 27 жовтня

Teen Screen

Торт для президента / Presidents Cake (2025)

Реж. Хасан Хаді

До 2024 року, протягом майже шістдесяти років свого існування, одна з найпрестижніших програм Каннського кінофестивалю — «Двотижневик режисерів» — не вручала жодних нагород, а була виключно майданчиком для найзапекліших неконвенційних авторських фільмів. Однак торік програма ухвалила рішення заснувати Приз глядацьких симпатій імені Шанталь Акерман, який тоді отримала картина Меттью Ранкіна «Універсальна мова» (також представлена на «Молодості»-2024).

У поточному ж році цю нагороду — разом із «Золотою камерою» (!) — здобула іракська стрічка «Торт для президента», що вразила публіку Круазетт наповал.Події фільму розгортаються в Іраку 1990-х — країні, спустошеній війною і підвладній тиранії Саддама Хусейна. Дев’ятирічна дівчинка отримує шкільне завдання — спекти торт для всього класу на честь дня народження президента. За невиконання цього доручення її можуть суворо покарати. Проблема в тому, що дівчинка живе лише з бабусею, яка не отримує ні пенсії, ні будь-якої допомоги.

Тож зі своїм домашнім півнем під пахвою вона вирушає у своєрідний хрестовий похід у пошуках інгредієнтів для злощасного торта. Трагікомічна стрічка з відтінком раннього періоду творчості Джафара Панахі та його безстрашних дівчаток — це робота, яку обов’язково варто відшукати у меланхолійні листопадові київські дні.

Коли: 27 жовтня

Century Століття

«Рукопис, знайдений у Сарагосі» Войцеха Хаса, «Солом’яні пси» Сема Пекінпа

«Рукопис…» — екранізація класики польської літератури від класика польського кіно. Хас, автор «Петлі» та «Санаторію під клепсидою», завжди б’є точно у ціль — людську екзистенцію.

Коли: 30 жовтня

«Солом’яні пси» — класичний американський трилер про конфлікт міста й провінції, де робота Дастіна Гофмана сягає вершини акторської майстерності.

Коли: 31 жовтня

За наших коханих / To Our Loves

Реж. Моріс Піала

Володар премії Жана Віго і «Пальмової гілки» 1987 року («Під сонцем Сатани»), француз Моріс Піала — феномен жорсткого імпресіонізму в кіно ХХ століття. «За наших коханих» став ключовим етапом його творчості. Історія хаотичного життя 15-річної Сюзани поставила Піала в один ряд із Жаном Есташем і Полем Веккіаллі як представника течії, відкинутої «новою хвилею».

Власне, режисура Піали стала своєрідним контраргументом цьому історичному явищу: покладаючись на метод Бресона, але надаючи йому більшої виразності й пов’язаної з цим «сирості», режисер залишився в історії як особливий автор.

Коли: 28 жовтня